ЦИРОЗ ПЕЧІНКИ
Цироз печінки – це хронічне захворювання печінки, що відрізняється прогресуючою або, рідше, не прогресуючою течією. Для цирозу печінки характерне дифузне ураження; воно є кінцевою стадією розвитку несприятливо протікаючих форм хронічного гепатиту, наслідком утруднення відтоку жовчі або крові з печінки або генетично обумовлених метаболічних дефектів і характеризується значним зменшенням маси функціонуючих клітин печінки, різко вираженої фіброзуючою реакцією, перебудовою структури паренхіми і судинної мережі печінки.
Етіологія і патогенез.
Захворювання поліетіологічне. У його розвитку мають значення:
- хронічне зловживання алкоголем, хронічний активний вірусний гепатит В, гепатит ні-А , ні-В (приводить до розвитку вірусного цирозу печінки);
- тривалий прийом деяких лікарських засобів (цитостатиків, протитуберкульозних препаратів, препаратів золота і ін.),
- обтурація внутрішньопечінкових (холестатичний гепатит) і позапечінкових (жовчнокам'яна хвороба) жовчних доріг;
- порушення кровообігу (пороки серця, злипливий перикардит, синдром Бадда-Кіарі);
- спадкові хвороби.
Патогенез найбільш поширених видів цирозу печінки – алкогольного і вірусного – полягає в прогресі патогенічних механізмів хронічного активного гепатиту відповідної етіології і функціонуванні загального для всіх цирозів механізму самопрогресуванню цирозу, активації перекисного окислення ліпідів, інтенсивного фіброутворення.
Клінічна картина.
На початковій стадії визначаються помірні болі в області печінки і в епігастрії, що посилюються після їди, фізичного навантаження, гіркота в роті, здуття живота. Загальний стан задовільний, кардинальний симптом – гепатомегалія; спочатку рівномірно збільшуються обидві долі печінки, надалі переважно ліва доля при нормальних або зменшених розмірах правої, печінка щільна, поверхня нерівна. Можливе збільшення селезінки.
У розгорнутій стадії визначається загальна слабкість, стомлюваність, болі в правому підребер'ї і в епігастрії, нудота, блювота, виражений метеоризм, гіркота і сухість в роті, зниження апетиту, кровотеча з ясен, носа, шкірне свербіння, головні болі, статева слабкість (у чоловіків), розлади менструального циклу (у жінок), жовтяниця, схуднення і атрофія скелетної мускулатури, підвищення температури тіла в періоді загострення, гінекомастія і атрофія статевих органів (у чоловіків), зменшення вираженості вторинних статевих ознак, пальмарна еритема, лакований язик, карміново-червоне забарвлення губ, телеангіоектазії у вигляді зірочок на шкірі тулуба; печінка збільшена, щільна, часто нерівна, край закруглений, збільшена селезінка.
На стадії вираженої паренхіматозної і портальної декомпенсації клінічна симптоматика та ж, що і в другій стадії, але ще більш виражена. Характерні значна жовтяниця, часто з холестатичним компонентом, важкий геморагічний синдром (носові кровотечі, пурпура, поширені або постін’екційні екхімози), печінкова енцефалопатія (головні болі, зниження пам'яті, порушення сну, зорові і слухові галюцинації). Виражені набряки, асцит, розширення підшкірних вен передньої черевної стінки, нерідко правосторонній плевральний випот, пупкова грижа, геморой, що кровоточить, часто кровотечі з варікозних розширених вен стравоходу і шлунку, розвиток системної портокавальної енцефалопатії. Можливо прогресуюче зменшення розмірів печінки.
Лікування.
Показані обмеження фізичної активності, щадний режим, при активності процесу і декомпенсації – постільний режим, дієта із забороною алкогольних напоїв, гострих, пряних блюд і копченини. При компенсованому цирозі застосовують раціони з підвищеним вмістом білка; при розвитку енцефалопатії білки помітно зменшують, при асциті обмежують куховарську сіль і рідину; при кровотечі з вен стравоходу рекомендують рідку холодну їжу.
Показані препарати, поліпшуючі обмінні процеси в печінкових клітинах: вітаміни В1, В2, В6, В12, В15, РР, Е, А, D, кокарбоксилаза, ліпоєва, оротова, аспарагінова, глутамінова кислоти, ессенціале, легалон, лів-52, енієральна оксигенотерапія.
Глюкокортикоїди призначають в активній фазі вірусного і первинного біліарного цирозу. Для зменшення шкірного свербіння застосовують холестірамін, лігнін, антигістамінні засоби і кортикостероїди. Інтеркурентні інфекції і супутні запальні ураження жовчних шляхів служать підставою до призначення антибіотиків широкого спектру дії, жовчогінних засобів і періодично – дуоденального зондування. При асциті застосовують безсолієву дієту, парентерально – альбумін, хлорид калію, призначають сечогінні засоби і преднізолон. При кровотечі з вен стравоходу рекомендують спокій, холод на область епігастрію, епсилон-амінокапронову кислоту, вікасол, фібриноген, переливання крові, плазми, поліглюкіну; зонд Блекмора.
В разі збудження приймають діпразін, галоперидол, натрію оксибутірат. У неактивній фазі радять дотримання дієти, періодично – вітамінотерапія і засоби дії на метаболізм гепатоцитів, огляди кожні 3 місяці з контролем за білірубіном і трансаміназамі, при загостренні – стаціонарне лікування. Санаторно-курортне лікування протипоказане.
У поєднанні з фармакотерапією можна застосовувати збори рослин, що надають протизапальну дію, вітаміноноси, рослини, стимулюючі регенераторні процеси, що підвищують загальну резистентність гепатоцитів. При необхідності можуть бути використані рослини послаблюючої дії, сечогінні, але завжди переважні ті з них, які не містять навіть невеликих кількостей отруйних алкалоїдів або дратівливих речовин. На цій підставі небажано на тривалі терміни (більше 2-3 тижнів) вводити в рослинні суміші жостір ольховидну, ревінь тангутський, звіробій продірявлений, чистотіл великий. З рецептів виключають також барбарис, тирлич, ялівець, живокіст, полин гіркий.
Лікарські збори при цирозах покращують метаболізм печінкової клітки, кишкове травлення, регулюють стілець, надають сечогінну дію.
Профілактика.
Здійснюється шляхом запобігання і лікування гострих і хронічних гепатитів, захворювань жовчних шляхів, боротьби з алкоголізмом, раціонального харчування. При цирозі необхідне ретельне здійснення заходів з метою запобігання прогресу захворювання і профілактики ускладнень.
