Архіви

Гепатопротектори
В основі будь-якого захворювання печінки лежить пошкодження печінкової тканини – гепатоцитів. Препарати, що підвищують стійкість гепатоцитів до зовнішніх впливів, отримали назву гепатопротекторів.
Крім безпосереднього захисту печінкової клітини, гепатопротектори підсилюють її здатність відновлюватися після отриманих ушкоджень.

Найбільш часто використовуваними гепатопротекторами є: есенціальні фосфоліпіди, препарати на основі силімарину, похідні амінокислот, вітаміни.
Есенціальні фосфоліпіди застосовуються у складі комплексної терапії при гострих і хронічних гепатитах, лікарських та алкогольних ураженнях печінки, цирозах, хронічному некалькульозному (безкаменному) холециститі, до і після операцій на жовчному міхурі.
Препарати на основі силімарину застосовуються при токсичних і алкогольних пошкодженнях печінки, хронічному гепатиті, в складі комплексної терапії при цирозі печінки, дистрофії і жировій інфільтрації печінки.
Основні ефекти силімарину: атиоксидантна і протизапальна дія, поліпшення процесів обміну в гепатоцитах, стабілізація клітинних мембран.
Похідні амінокислот – це гепатотропні засоби, що володіють властивостями жовчогінних препаратів.
L-метіонін має детоксикаційну, регенеруючу, антиоксидантну дію.
Лецитин нормалізує ліпідний і холестериновий обмін, сприяє відновленню клітин печінки після впливу токсичних речовин.

Як гепатопротектори застосовуються вітаміни групи В і Е.
Інозит (Вітамін В8) попереджує утворення жирової інфільтрації печінки.
Холін (Вітамін В4) відновлює тканини печінки при токсичних впливах ліків і алкоголю.

Препарати рослинного походження.
Препарати на основі артишоку мають жовчогінну, гепатопротекторну і діуретичну властивості, знижують вміст сечовини в крові, сприяють виділенню з організму токсинів.
Препарати на основі силімарину (суміш природних сполук флавоноїдів з насіння розторопші плямистої) мають наступні ефекти: надають антиоксидантну і протизапальну дію, покращують процеси обміну в гепатоцитах, стабілізують клітинні мембрани.
Препарати на основі силімарину застосовуються при токсичних (в тому числі і алкогольних) пошкодженнях печінки і їх профілактики, хронічних гепатитах, в складі комплексної терапії при цирозі печінки, дистрофії і жировій інфільтрації печінки.

Рослинні жовчогінні засоби мають м'яку дію.

Загальні рекомендації при застосуванні гепатопротекторів і жовчогінних препаратів
Гепатопротектори приймають після їжі, курс лікування – 1 місяць і більше. Прийом гепатопротекторів доцільно поєднувати з прийомом вітамінів групи В, мікроелементами і аскорбіновою кислотою.

Жовчогінні препарати приймають під час їжі або за 20 хв до їжі, курс лікування – 10-20 днів. Більш тривале лікування може призначити тільки лікар.
При тривалому прийомі гепатопротекторів можливе виникнення диспепсії, в цьому випадку до лікування слід додати препарати, що містять компоненти жовчі.
Будь-які препарати, в тому числі гепатопротектори в ін'єкційній формі, повинен призначати лікар.

Не слід поєднувати прийом жовчогінних препаратів з прийомом препаратів, відомих своєю гепатотоксичністю: антибіотики, НПЗЗ, сульфаніламіди.

Після закінчення лікування такими препаратами показаний курс холеретиків для поліпшення виведення з організму лікарських метаболітів.
Холеретики не призначаються при гострому гепатиті, при жовчнокам'яній хворобі з закупоркою вивідних проток, загостренні захворювань шлунка і 12-палої кишки, жовчного міхура, нирок.
Синтетичні холеретики можуть бути призначені при гострому некалькульозному холециститі, але виключно лікарем.

Прийом жовчогінних препаратів слід поєднувати з седативними засобами рослинного походження, щоб зняти підвищену тривожність і дратівливість, які часто зустрічаються у таких пацієнтів.

Препарати артишоку можуть посилити діурез і викликати послаблення випорожнення.
Препарати, що містять компоненти жовчі, не слід приймати при схильності до діареї і синдромі роздратованого кишечника.

Препарати на основі кукурудзяних рилець можуть підвищувати згортання крові, тому не рекомендується пацієнтам з тромбофлебітом та іншими видами гіперкоагуляції.

Лікуванням захворювань печінки і жовчовивідних шляхів займаються фахівці – гастроентерологи.