ІНФАРКТ МІОКАРДУ
Інфаркт міокарду – одна з клінічних форм ішемічної хвороби серця. Характеризується розвитком обмеженого ішемічного некрозу внаслідок невідповідності коронарного кровотоку потребам міокарду. Інфаркт міокарду виникає несподівано.
За глибиною і поширеністю некрозу розрізняють великоосередковий (з патологічним зубцем Q) та дрібноосередковий інфаркт міокарду (без патологічного зубця Q).
За локалізацією виділяють інфаркт міокарду лівого, правого шлуночка та інфаркт міокарду передсердь.
Залежно від характеру перебігу захворювання розрізняють інфаркт міокарду із затяжним рецидивним перебігом і повторний.
При інфаркту міокарду виділяють такі періоди:
- найгостріший (перші ознаки некрозу виникають від 30 хв до 6 годин після появи ішемізованої ділянки міокарду);
- гострий (перші 10 днів від початку захворювання);
- підгострий період (з 10-го дня до кінця 8-го тижня, коли завершуються початкові процеси формування рубця);
- постінфарктний період (характеризується збільшенням щільності рубця та адаптацією серця і продовжується від 2-6 міс з моменту утворення рубця до 2-3 років).
Основним етіологічним фактором є атеросклероз коронарних артерій, який виявляють у 95-97 % хворих, що померли від інфаркту міокарду.
У патогенезі інфаркту провідне значення має утворення тромбу в просвіті коронарної артерії, а також функціональний стеноз, обумовлений розвитком пристіночного тромбу і спазмом коронарної артерії, що частіше виникають у ділянці атеросклеротичного ураження артерій.
Інфаркт міокарду на тлі часткової оклюзії коронарної артерії також може бути пов’язаний із підвищенням потреби міокарду в припливі артеріальної крові при гіперадреналінемії, викликаної стресом, чи при різко збільшеному фізичному навантаженні.
Характерною ознакою інфаркту міокарду є больовий синдром. Виникає сильний, стискаючий, пекучий біль, частіше за грудиною. Біль не купірується прийомом нітрогліцерину, продовжується кілька годин, іноді – до 1-2 доби.
Під час больового синдрому хворі відчувають страх смерті, можуть скаржитися на перебої в роботі серця, серцебиття, загальну слабкість, пітливість, задишку. Іноді виникає нудота і блювота, підвищення температури тіла. Привертає увагу блідість, підвищена вологість шкіри, акроціаноз. У більшості хворих виявляють почастішання пульсу, однак на початку больового нападу може бути нетривала брадикардія. Часто фіксуються екстрасистоли. При аускультації серця визначається приглушення серцевих тонів, що може супроводжуватися ритмом галопу.
Основними напрямками лікування інфаркту міокарду є купірування больового синдрому, відновлення кровообігу у вогнищі ішемії, вплив на процеси тромбоутворення у коронарній артерії та попередження фібриляції шлуночків. Надалі попередженню виникнення несприятливих подій сприяє використання ацетилсаліцилової кислоти, блокаторів ß-адренорецепторів, інгібіторів АПФ і статинів.
Для профілактики загрозливих життю аритмій у хворих групи високого ризику використовують блокатори ß- адренорецепторів, аміодарон та їх комбінації. З метою купірування болю внутрішньовенне вводять наркотичні анальгетики (морфіну гідрохлорид).
Для зменшення неспокою у випадку недостатньої ефективності наркотичних анальгетиків додатково призначають транквілізатори (діазепам). Хворі, які не мають протипоказань і раніше не приймали НПЗП, при підозрі на інфаркт міокарду повинні якнайшвидше розпочати прийом ацетилсаліцилової кислоти.
У ранній термін інфаркту міокарду можуть бути призначені інгібітори АПФ (каптоприл, лізиноприд, раміприл, еналаприл) всім хворим, що не мають артеріальної гіпертензії, вираженої ниркової недостатності, двобічного стенозу ниркових артерій. |
