АРТРОЗ
Артроз (arthrosis) (остеоартроз) – хронічне прогресуюче незапальне захворювання синовіальних оболонок суглобів різної етіології, яке характеризується дегенерацією суглобового хряща, структурними змінами субхондральної кістки і вираженим чи прихованим синовітом.
Артроз частіше всього виявляють у осіб віком старше 45 років. Артроз виникає внаслідок взаємодії безлічі генетичних факторів (стать, расове походження, спадкоємні захворювання кісток і суглобів тощо) і факторів оточуючого середовища (травми, професійна діяльність, заняття спортом тощо).
На сьогодні немає єдиної класифікації артрозу. Остання (2000 р.) робоча класифікація артрозу, запропонована Асоціацією ревматологів України, включає такі позиції:
- Патогенетичний варіант – ідіопатичний (первинний), вторинний.
- Клінічні форми: моноостеоартроз, олігоостеоартроз, поліостеоартроз.
- Локалізація уражених суглобів.
- Наявність синовіту.
- Рентгенологічна стадія.
- Функціональна здатність хворого.
Клінічні прояви артрозу різноманітні. Для артрозу характерний «механічний» біль, тобто такий, що виникає , або той, що підсилюється під час навантаження на суглоб і усувається у спокої. Біль у суглобі при артрозу нерідко супроводжується відчуттям болючості при пальпації в ділянці суглоба, обмеженням обсягу його рухів. Може виникати скутість, що триває, як правило, кілька хвилин. Щільні стовщення суглобових країв часто добре пальпуються і можуть бути болісними. Крепітація є однією з основних диференційно-діагностичних ознак артрозу. Синовіт частіше виникає в колінних суглобах У хворих з синовітом змінюється характер болю: він виникає відразу ж після опори на ногу або при звичній (не тривалій) ходьбі. Рідше синовіт виникає в проксимальних і дистальних міжфалангових суглобах кистей з наявністю вузлів Гебердена і/чи Бушра.
Для діагностики артрозу з метою більшої точності оцінки динаміки захворювання та ефективності лікування зараз застосовують різні інструментальні методи дослідження: рентгенографію, артроскопію, ультрасонографію, комп’ютерну томографію, магнітно-резонансну томографію, сцинтиграфію. У більшості випадків у хворих на артроз відсутні зміни в аналізах крові та сечі, за винятком випадків синовіту зі значною ексудацією, коли можливе підвищення ШОЕ, гіпергаммаглобулінемія, підвищення показників гострої фази – СРП, фібриногену тощо. При дослідженні синовіальної рідини значних відхилень від показників норми не виявлено.
Серед завдань лікування артрозу можна відокремити такі: зменшення вираженості симптомів хвороби; поліпшення функціональної активності; уповільнення прогресування артрозу. Для виконання цих завдань існують медикаментозні та немедикаментозні (зменшення надмірної маси тіла, лікувальна фізкультура, фізіотерапія, навчання пацієнта і соціальна підтримка тощо) методи. Усі препарати, що застосовуються при артрозі, умовно поділяють на дві групи: симптоматичні (НПЗП, глюкокортикостероїди ,тощо) і патогенетичні або модифікуючи, так звані хондропротектори (глюкозаміну гідрохлорид, глюкозаміну сульфат, гіалуронова кислота, хондроїтину сульфат). |
