Ткачишин В.С., Сова С.Г., Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця
Остеохондроз (osteohondrosis; від грецьк. osteon – кістка, chondros – хрящ) – це дистрофічне захворювання хребта, що характеризується переважним ураженням міжхребцевих дисків, найчастіше в шийному й поперековому його відділах. Сам між хребцевий диск (discus intervertrebralis або fibrocartilago intervertrebralis) являє собою волокнистий хрящ. Що з’єднує тіла прилеглих хребців. Він складається з фіброзного кільця і драглистого ядра. Остеохондроз – хронічна хвороба, зумовлена не тільки дистрофією, а й стоншенням міжхребцевих дисків. Може характеризуватися розростанням остеофітів тіл хребців, артрозом міжхребцевих суглобів, протрузіями і грижами диска з компресією корінців спинномозкових нервів, структур спинного мозку та його оболонок.
Нині остеохондроз відносять до поліетіологічних захворювань. Важливу роль у його розвитку відіграє часте надмірне навантаження хребта під час повсякденної роботи, особливо в умовах виробництва. Крім того, останнім часом багато уваги приділяють ролі запальних процесів у грудній та черевній порожнинах, органах малого тазу та в патогенезі остеохондрозу. З ділянки запалення подразнення по сенсорних волокнах вісцеральних нервів потрапляє у відповідні сегменти спинного мозку і передається на симпатичний нерв Люшка, який здійснює трофічну іннервацію міжхребцевого диску. Унаслідок цього порушується трофіка диска, він втрачає рідину і пружноеластичні властивості. При цьому відбуваються деформація і стоншення фіброзного кільця, а пульпозне ядро втрачає гідрофільність [3]. Зменшення висоти міжхребцевого диску призводить до компресії корінців спинномозкових нервів. У подальшому за наявності осьових і радіальних навантажень у дегідратованому фіброзному кільці утворюються розриви й тріщини, через які за його межі можуть випадати фрагменти зміненого пульпозного ядра, утворюючи протрузії та грижі. Частіше грижа диска розташовується в найбільш слабкому задньобічному відділі фіброзного кільця; вона стискає корінці спинномозкових нервів, їх кровоносні судини, простір спинномозкового каналу і його вміст. Зміни в міжхребцевих дисках супроводжуються дистрофічними процесами в між хребцевих суглобах (спондилоартроз).
Патогенез дегенеративно-дистрофічних уражень міжхребцевих дисків пояснює так звана хондроїтинсульфатна гіпотеза. Згідно з цієї гіпотезою в тканинах дисків зменшується вміст хондроїтинсульфату при відносному збільшенні вмісту кератинсульфату й глікопротеіну. Окрім того, зменшується кількість сірки, втрачається здатність до її засвоєння, що призводить до втрати сполучнотканинним матріксом своїх пружно-еластичних властивостей і здатності до регенерації, знижується активність хондроцитів [5, 7].
Клінічні прояви остеохондрозу різноманітні. Для остеохондрозу шийного відділу хребта характерні біль у потиличній і між лопатковій ділянках, у ділянці шиї, особливо під час рухів; обмеження рухливості шиї, оніміння пальців кистей під час сну. У початковій стадії посилюються рефлекси на верхніх кінцівках, згодом розвиваються симптоми випадання та трофічні порушення, дуже часто у вигляді контрактур долонного апоневрозу. Проявами шийного радикуліту можуть бути різноманітні розлади чутливості в ділянці шиї, у плечовому поясі та верхніх кінцівках. Ураження передніх корінців спинномозкових нервів, гілок шийного сплетення, первинних та вторинних пучків плечового сплетення спричинюють порушення рухової функції шиї, плечового пояса, верхніх кінцівок за периферійним типом. Про залучення в процес хребетних артерій і порушення вертебробазилярного кровообігу свідчать такі прояви, як головний біль, запаморочення, мерехтіння мушок в очах, шум у вухах, погіршуються зір і пам’ять, людина стає емоційно лабільною. Згодом приєднуються прояви пірамідної недостатності, з’являються альтернувальні синдроми. Можливий розвиток вегетативних кризів. Ураження симпатичних гангліїв шийного відділу хребта спричинює розвиток характерних синдромокомплексів (Бернара-Горнера, Пті, міокардліодистрофії та ін..). Стає позитивною проба де Клейна. Виявляють болючість остистих відростків і паравертебрального точок, напруження шийних м’язів. Якщо грижа між хребцевого диска виникла раптово, можлива компресія спинного мозку, що проявляється геміпарезами або тетрапарезами, порушеннями чутливості, оболонковою симптоматикою. Можуть виникнути розлади функції тазових органів за центральним типом.
При остеохондрозі грудного відділу хребта спостерігається швидка втомлюваність м»язів спини. Хворий не може перебувати тривалий час у вертикальному положенні. Він скаржиться на постійний виснажливий біль уздовж хребта, що посилюється під час рухів. Біль іррадіює по міжребровим проміжкам. Іноді біль значно посилюється. У таких випадках мова йде про загострення грудного радикуліту. Під час пальпації виявляють болючість у ділянці остистих відростків, у міжребер’ях та в ділянці прикріплення ребер до грудини. Корінцева симптоматика проявляється розладами чутливості в зонах сегментарної і периферійної іннервації. Іноді можуть розвиватися моторні розлади з гіпо- і атрофією між хребцевих м»язів тулуба. Ураження вегетативних волокон спинномозкових нервів призводить до вегетотрофічних розладів органів грудної та черевної порожнини.
Остеохондроз попереково-крижового відділу хребта найчастіше розвивається поступово і проявляється незначною клінічною симптоматикою. Незначні больові відчуття виникають під час нахилів тулуба вперед. Цей біль швидко зникає після випрямлення тулуба та в положенні лежачи. Згодом біль стає тривалим, він з’являється під час сміху, кашлю, чхання. З’являється біль у сідничній ділянці, на задній поверхні стегна. Він може бути настільки сильним, що не дозволяє хворому самостійно змінити положення в ліжку. Під час піднімання важких предметів, при різких рухах у людей, що вважали себе цілком здоровими, може раптово виникнути гострий нестерпний біль у поперековій і сідничній ділянках, нижніх кінцівках. При цьому можливе викривлення тулуба в поперековій ділянці (анталгічна поза), розвивається рефлекторний сколіоз, порушуються функції тазових органів, виникає парез м’язів нижніх кінцівок. Болючі точки визначають на рівні остистих відростків ураженого меж хребцевого диска, паравертебрально. Виражене напруження м’язів у поперековій ділянці. Відсутня рухливість в ураженому сегменті хребта. Характерні позитивні симптоми натягу (Ласега, Вассермана, Нері та ін..). Згодом розвивається гіпотрофія м’язів у сідничній ділянці, м’язів стегна й гомілки. При компресії корінця спинного мозку виникають порушення чутливості у відповідних сегментарних зонах, рухові, трофічні та інші розлади. Знижуються сухожилкові рефлекси.
Матеріали та методи дослідження.
Традиційне консервативне лікування проводять головним чином за допомогою методів, спрямованих на усунення больового синдрому, порушень функції спинномозкових корінців і запобігання прогресуванню дистрофічних процесів у структурах хребта. Комплексна консервативна терапія включає зниження фізичного навантаження на хребет, застосування протезно-ортопедичних засобів (витягнення хребта і його зовнішню фіксацію за допомогою спеціальних комірів, бандажів або корсетів), фізіотерапевтичні процедури. Призначають лікарські засоби, що розслабляють м’язи, усувають набряк, запалення та біль. За необхідності застосовують антихолінестеразні засоби, а також рефлексотерапію, мануальну терапію та лікувальну фізкультуру. Кортикостероїди не призначають.
Ураховуючи значні ураження хрящового апарату хребта – міжхребцевих дисків - з метою поліпшення їх регенеративних та амортизаційних можливостей на фоні наведеного вище лікування остеохондрозу застосовували комбінований хондропротектор "Артритозамін" (Arthritosamin) виробництва компанії "Хелсівей Продакшен, Інк.", США (Healthyway Productіon, Іnc., USA), який зареєстровано в Україні як біологічно активну добавку до їжі. Цей препарат реалізується через аптечну мережу. Дослідження, виконані з урахуванням сучасних вимог доказової медицини, свідчать, що хондропротектори здатні кардинально змінювати перебіг захворювання.
Проте дію хондропротекторів вивчали переважно на прикладі остеоартрозу великих суглобів кінцівок [1, 6], а даних, що свідчили б про позитивний вплив цієї групи препаратів при остеохондрозі хребта досить мало в доступній нам літературі. Тому метою нашого дослідження стало вивчення ефективності хондропротекторів саме при різноманітних проявах остеохондрозу хребта.
"Артритозамін" - це багатокомпонентний препарат. Його основними дійовими складовими частинами є глюкозаміну та хондроїтину сульфати [4].
Препарат призначали по одній таблетці 2 рази на добу протягом 1 міс. Обстежено 15 хворих на остеохондроз попереково-крижового відділу хребта: 10 чоловіків і 5 жінок віком від 37 до 62 років. Тривалість захворювання у більшості хворих становила понад 5 років. Серед супутніх захворювань переважала судинна патологія: дисциркуляторна енцефалопатія (І-ІІ ст.), гіпертонічна хвороба (I-II ст.), ішемічна хвороба серця. Рідше зустрічались захворювання органів травлення: хронічний холецистит, панкреатит, стеатогепатит. У 2 хворих був уперше виявлений цукровий діабет. З метою визначення ефективності лікування усім хворим проводили електрофізіологічне обстеження – реолюмбографія (РЛГ). Цей метод дозволяє дослідити гемодинаміку в поперековій ділянці. Реґіонарний кровообіг оцінювався за стандартними показниками. Оцінювали показники пульсового кровонаповнення: амплітуду реограми (АРГ) та реографічний показник (РП). Реографію виконували за допомогою реоаналізатора «РА5-01». Для підтвердження діагнозу та оцінки стану попереково-крижового відділу хребта в більшості випадків застосовували оглядову рентгенографію, а також комп'ютерну і магнітно-резонансну томографія. Для оцінки больового синдрому використовували візуальну аналогову шкалу (ВАШ) від 1 до 10 см. Модифікацію вербальної оцінювальної шкали застосовували для оцінки загального стану пацієнтів, ефективності лікування й переносності препаратів. Больові відчуття за ВАШ та вербальною шкалою оцінювались як хворим так і лікарем [2]. За допомогою спеціальної ортопедичної лінійки кількісно визначили ступінь проявів симптомів натягу в градусах (симптом Бабега). Крім того, оцінювали наявність і ступінь проявів рефлекторного люмбоішіалгічного сколіозу, анталгічних поз в різних положеннях; ступінь напруження паравертебральних м'язів поперекової зони і наявність больових точок при пальпації. Пацієнтів обстежували до лікування та на 30-31-й день від початку лікування.
Результати та обговорення.
На підставі даних клініко-неврологічного та інструментального методів обстеження в 6 (40%) пацієнтів діагностовано люмбалгію та люмбоішіалгію; у 9 (60 %) – вертеброгенну радікулопатію з переважним ураженням корінців LIV-SI. Крім того, у 3-х пацієнтів були виявлені грижі міжхребцевих дисків LIII-LIV4, LIV-LV, LV-SI без компресії спинномозкового каналу.
Перед початком лікування в більшості (87%) випадків хворі оскаржили на біль, що виникав під час незначних фізичних навантажень і значно обмежував активні рухи. У стані спокою самопочуття хворих поліпшувалося, однак їх продовжували турбувати незначний тупий біль. Унаслідок больового синдрому у хворих порушувався сон. Корінцевий синдром характеризувався розвитком порушень чутливості, слабкістю розгиначів пальців стопи (найчастіше великого пальця), гіпотрофією м'язів гомілки. У двох (15%) хворих спостерігалося посилення колінних рефлексів, а у 3 (20%) - їх зниження. Крім того, у 8 (53 %) пацієнтів був знижений ахіллів рефлекс. Гіперестезія больової чутливості в сегментах LIII-SI спостерігали у 2 (15 %) хворих, у 6 (40%) – гіпестезію. Обсяг активних рухів був значно обмежений у більшості хворих. Спостерігався виражений рефлекторний люмбоішіалгічний сколіоз, були виявлені паравертебральні больові точки. В усіх хворих симптоми натягу були позитивні. Після проведеного лікуванням з залученням до терапевтичного комплексу комбінованого препарату «Артритозамін» у хворих збільшився обсяг рухів у поперековому відділу хребта, зменшилися прояви рефлекторного люмбоішіалгічного сколіозу в положеннях стоячи та лежачи. Під час пальпації зменшилися болючість паравертебральних точок поперекового-крижового відділу хребта та симптоми натягу. Регрес корінцевої симптоматики проявлявся зменшенням площі сенсорних розладів, збільшенням сили паретичних м’язів і відновленням їх функцій.
Результати клініко-неврологічного обстеження до лікування та на 30-31-й день терапії наведено в табл. №1. Дані, наведені в таблиці 1, свідчать про достовірне зниження інтенсивності больового синдрому (за ВАШ), а також значне зменшення симптому натягу Ласега (збільшення кута піднімання кінцівки в середньому на 18°). Як хворим, так і лікарем була підтверджена висока ефективність проведеного лікування. При цьому, оцінка результатів лікування хворим і лікарем статистично не відрізнялись.
Таблиця 1
Динаміка основних клінічних показників в процесі лікування
| Показник |
Дані обстеження (M±m) |
| До лікування |
На 30-31 день лікування |
| Оцінка больового синдрому за ВАШ, см |
5,6±0,3 |
2,8±0,3* |
| Симптом натягу Ласега, градуси |
46,0±3,5 |
64,9±3,2* |
| Оцінка ефективності лікування хворим, % |
70,0±6,2 |
| Оцінка ефективності лікування лікарем, % |
62,7±5,9 |
Примітка. * – достовірна різниця (p<0,001) між аналогічними показниками.
За даними РЛГ було виявлено порушення гемодинаміки в поперековій ділянці, зокрема зниження показників кровонаповнення, про що свідчили низькі значення показників АРГ та РП. Динаміку показників РЛГ до лікування та на 30-31 день терапії наведені в таблиці 2.
Таблиця 2.
Динаміка показників реолюмбографії
| Показник |
Дані дослідження (M±m) |
| До лікування |
На 30-31 день лікування |
| АРГ, Ом |
0,009±0,001 |
0,011±0,001 |
| РП, од |
0,143±0,014 |
0,212±0,021* |
Примітка: * – достовірна різниця (p<0,001) між аналогічними показниками.
Таким чином, наслідком комплексного лікування хворих з вертеброгенною неврологічною симптоматикою із залученням до терапевтичної схеми комплексного препарату «Артитозамін» стало поліпшення показників пульсового кровонаповнення, про що свідчить статистично значиме збільшення значень реографічного показника.
Результати лікування як «дуже добрі» та «добрі» оцінили 80 % хворих. 20% хворих оцінили їх як «задовільні», що пов'язано зі значною вираженістю проявів дегенеративно-дистрофічних змін хребта в цих хворих і наявністю гриж міжхребцевих дисків. Отже, застосування в лікувальній схемі хондропротектора комплексної дії «Артритозаміну» дозволить багатьом хворим уникнути нейрохірургічного втручання, проте це питання потребує подальшого вивчення. Під час лікування не спостерігалося жодного побічного ефекту застосування «Артритозаміну».
Висновки
1. Комбінований хондропротектор «Артритозамін» підвищує ефективність терапевтичного комплексу під час лікування остеохондрозу хребта з ускладненим перебігом.
2. Після проведення курсу лікування достовірно знижувалися інтенсивність больового синдрому, зменшувалися симптоми натягу, спостерігалася регресія неврологічних проявів і зменшення рефлекторного сколіозу.
3. Комплексне лікування хворих з вертеброгенною неврологічною симптоматикою із залученням до терапевтичної схеми препарату «Артритозамін» поліпшує гемодинаміку в поперековому відділі хребта.
ЛІТЕРАТУРА
1. Руденко В.Г. Хондропротекторы – современная м конструктивная терапия заболеваний суставов. DOCTOR, №6, 2003, Ст..46-47.
2. Слуцкий Л.И. Молекулярная архитектоника позвоночного диска и патогенетическое обоснование энзимотерапии остеохондроза. Остеохондроз позвоночника. – Новокузнецк, 1973. – Ч.2. – С. 345.
3. Стояновський Д.М. Біль в ділянці спини та шиї. – К.: Здоров'я, 2002. – 392с.
4. Ткачишин В.С., Ткачишина Н.Ю. Основные компоненты биологически активных добавок и их краткая характеристика. – Київ: ИИЦ Госкомстата Украины, 2004. – 125с.
5. Шкалы, тесты и опросники в медицинской реабилитации. Под ред. Белова А.Н., Щепетовой О.Н. – М.: Антидот, 2002. – 440с.
6. Easton B.T. Evaluation and treatment of patient with osteoartrosis. //Jorn. Family Practice. – 2002, Sept. – P. 10-20.
7. Steven F. S., Jacrson D.S., Broady K. Proteins of the human intervertebral disc. Biochim. Biophys. Akta. – 1960. – P. 435-446. |
